Нафтові корпорації MOL та OMV з Угорщини та Австрії навесні 2023 р. загострили конкурентну боротьбу за розширення долі на ринках України, Сербії та Румунії. Ці дві компанії стають рушійною силою в цій частині Європи. І якщо «австро-угорська» боротьба буде тривати і далі, вона посуне сторонніх гравців з інших країн. До сих пір, саме ці сторонні гравці були головним чинником революційних змін, які відбулися в схемах транзиту нафти в Східній та Центральній Європі.

На початку квітня в Центральній Європі завершився перший етап формування нового маршруту транзиту нафти зі Сходу на Захід - легка нафта з Азербайджану та з півночі Іраку пройшла тестову переробку в Словаччині на заводі Slovnaft. Політичному супроводженню цієї квітневої нафтової події був присвячен візит президента Угорщини Каталіни Новак, яка відвідала Анкару 29 - 31 березня 2023 р.

Піонером нинішнього етапу розширення збуту азійських ресурсів у Європі стала угорська корпорація MOL, яка й провела перші танкерні поставки з Азії. Серед інших активів, -- корпорація оперує словацьким НПЗ Slovnaft, володіє нафтопромислами Shaikan в іраксьскому Курдистані, має долю 9,5% в азербайджанському консорціумі ACG (Азері Чираг Гюнешлі), та є власником міноритарного пакету акцій з 8,9% акцій нафтопроводу BTC в Туреччині (БТД, Баку - Тбілісі - Джейхан).

Відповідно річної потужності трубопроводу у 30 млн. т на рік та розміру пакету акцій у 8.9%, MOL вже майже рік має власну мінімальну установчу квоту на прокачку в порт Джейхан. Ця тверда акціонерна квота становить від 3 млн. т каспійської нафти на рік. Або більше, якщо домовлятися з іншими акціонерами трубопроводу. На купівлю пакету акцій ВТС у 2022 р. угорська корпорація витратила значні кошти своїх акціонерів, не менше $1,57 млрд. Щоб не втратити параметри дохідності, та окупити такі витрати, діяти треба буде швидко. Угорська корпорація буде змушена дуже швидко просувати свої нові ресурси нафти на ринках ЄС та тих європейських держав, які в нього не входять. Нагадаємо, в ЄС на континенті не входять Норвегія, Великобританія, Україна, Швейцарія, а також низка країн, які називають історичним Балканським «австро-угорським підбрюшшям». Це Сербія, Боснія та Чорногорія, Косово, Північна Македонія та Албанія.

Нові нафтові питання Османських традицій

Під час підготовки нинішнього візиту, Угорщину в січні місяці відвідував очільник турецького МЗС Мевлют Чавушоглу, який проголосив доктринальну заяву: «Відносини між Туреччиною та Угорщиною будуть підняті до рівня всеохоплюючого стратегічного партнерства, -- Туреччина цінує внесок Угорщини в Організацію Тюркских Держав» (ОТД, «Тюркоблок»).Важливий для турків політичний блок ОТД було створено 2009 р. в Нахічевані, Азербайджан, як Тюркську Раду. Ця організація спочатку мала лише вузьке політико-культурне та освітнє спрямування. На шляху до повноцінного політичного а потім і військово-політичного статусу, Рада в 2022 р. була перейменована на ОТД. Наразі цей блок об'єднує сім країн Азії. Туркменістан та Угорщина в ньому мають статус держав-спостерігачів, втім блок відкритий для країн які мають корінні мусульманські народи, і України та Боснії це стосується в першу чергу (регіон компактного розселення тюрків в Україні окупований, і це є формальною причиною не подавати заявки до ОТД).

Можливо, Угорщина має серйозні бажання набути повновісного членства в ОТД, принаймні про це жваво говорить угорська преса. Але попри січневу заяву голови турецького МЗС про «підняття турецько - угорського рівня», під час нинішнього більш вищої зустрічі керівництва двох країн, не відбулося укладення якоїсь публічної сумісної доктрини стратегічного партнерства між Угорщиною та Туреччиною. Отже стратегічної турецько - угорської хартії, поки що нема. Але попри відсутність якогось нового договору, - саме з нинішнього візиту президента Угорщини в Анкару, нафта з Центральної та Ближньої Азії почала революційно розширяти ареал свого збуту в Європі.

Як розширяються ареали експорту «Тюркоблоку»

До нинішнього розширення ліній експорту нафти в Угорщину, ареал збуту більшості країн-членів ОТД був відверто вузький на фоні гігантського ресурсного потенціалу нафтовидобутку. Ресурсів нафти у більшості країн блоку забагато. А от шляхів експорту з блоку країн або замало, або вони геть заблоковані. Без впливу конкурентних країн-експортерів нафти, на кшталт РФії, таке блокування експорту країн-членів ОТД не обходиться.

Наприклад, єдиний системний ареал експорту нафти з Казахстану - це Грузія та Румунія. Адже, тільки в цих двох країнах, казахські нафтокомпанії самі переробляють свою нафту, самі продають її через свої АЗС (мова йде про казахські Батумський НПЗ та Rompetrol). При цьому слід зауважити, що нафтокомпанії з інших регіонів світового нафтовидобутку, мають набагато більші ланцюги поставок та філій. Вони охоплюють десятки, якщо не сотні країн, а не лише одну - дві як у казахів.

В свою чергу, основний ареал збуту нафти з Азербайджану та курдської півночі Іраку - це лише в основному НПЗ Греції, Чехії та Румунії. Тобто, тільки три сталих збутових ареали. І навіть на цих не численних ринках збуту нафти, азійським експортерам приходиться сидіти на двох стільцях. Їм приходиться ділитися своїми доходами з російськими постачальниками, бо саме порти РФії, принаймні до 2023 р., все ще контролюють майже весь транзиту нафти з країн «Тюркоблоку». Транзитні посередники з Москви забирають собі азійські надприбутки, бо вони начебто «біліші та впливовіші», і певний час такий такий собі «російський лохотрон» досить добре працював.

У порівнянні з ареалами системного збуту Казахстану чи Азербайджану, гірше всіх виглядають ареали експорту півночі Іраку - вони взагалі, з часу російського вторгнення в Сирію в 2014-15 рр., мають лише один-єдиний системний вихід своєї нафти на світовий ринок. Ця сировина заливається у танкери з прикордонного рокадного нафтопроводу Ербіль - Іскендерун, який працює у Туреччині. Потужність нафтопроводу складає 5 млн. т на рік, та може бути швидко збільшена до 10 млн. т без добудови додаткових ниток.

Для порівняння нагадаємо що переробка сирої нафти в Україні (без перегонки конденсату), до 2014 р. щорічно складала 4 - 4.7 млн. т. Отже обсяги рокадного нафтопроводу Туреччини та ринку України досить співставні: він міг би бути цікавий для останньої. Але попри цю паралель, навіть мінімального обговорення українського нафтового інтересу прибрати росіян із Сирії, в Києві до 2022 р., просто не існувало як явища.

Турецька транзитна рішучість

Безпека стратегічної для північного Іраку прикордонної труби в порт Іскендерун, є основним економічним мотивом для спеціальної військової операції «Джерело Миру». Регіон проведення операції носить офіційну назву «санітарний коридор», та охоплює сирійські землі на південь від турецького нафтопроводу.

Туреччина веде цю операцію з 2018-19 рр. проти маріонеткового сирійського уряду Башара Асада, та контролює приблизно чверть сирійської території. Режим Асада утримує приблизно ще третину території Сирії. Утримує виключно тому, що тиск країн Заходу на асадитів слабкий (в основному з вини Франції), і в результаті окупація оцупка підконтрольного Асаду сирійської території військами Ірану та РФії все ще триває. Інші, дві третини території Сирії контролюють головні гравці війни: ісламські радикали, курди, сирійська опозиція, та війська США. Російські та іранські окупаційні сили в Сирії хочуть дорватися до нафтового транзиту та заробити грошей, поки їх не винесли з країни разом з диктатором-маріонеткою. Жага підзаробити, пострілюючи в мирне населення, приводить до того що окупанти та асадити з перемінним успіхом блокують шляхи вивозу нафти з півночі Іраку та півночі Сирії.

Реалії транзиту нафти в цьому регіоні поки що виглядають так, що окупанти та асадити витісняють з ринку транзиту «чужих» експортерів, які вивозять сировину з сирійських та іранських курдських регіонів, та просувають на ринок транзиту тільки «своїх» перевізників. Курдських регіонів в Іраку та Сирії, налічується більше 15-ти, серед яких курдське місто Мосул -- саме в ньому у в ХІХ ст. було засновано Anglo-Persian Oil (сьогодні це Ltd.British Petroleum Plc.). Мосул, це далеко не єдина ілюстрація великого потенціалу регіону Азії. Він є надзвичайно ресурсно багатим, але й надзвичайно ізольованим від морських портів, та сталих шляхів трубопровідного транзиту. Адже послуги з ізоляції та відсіканні експорту від портів можуть бути такими ж прибутковими, як і сам експорт. Це навіть дешевше.

Нафтові бенефіціари війни в Сирії - минулі та майбутні

З усих цих причин, видобуток нафтової сировини у іракському Курдистані стримується, бо немає повноцінних та розмаїтих шляхів експорту. Ресурси переробляються переважно лише на НПЗ в Туреччині та в Ізраїлі. Економіка останньої держави, виглядає так, що вона є чи не єдиним успішним беззаперечним бенефіціаром війни в Сирії. Бо завдяки війні проти режиму Асада, левова частина видобутку нафти курдських регіонів Сирії та Іраку, не мають виходу, та прямують на експорт колонами автоцистерн, які обходить території, контрольовані окупантами та Асадом.

По різним оцінкам преси, автопоставки, які йдуть за межами труби Ер біль - Іскедерун, сягають більше 5 млн. т на рік. На світовому ринку, такі обсяги неймовірні для міжнародних нафтових автоперевезень. Крім зливання нафти в танкери в турецькому порту Іскендерун, транзитні автопоставки з півночі Іраку та Сирії також прямують в південному напрямку, до перевальних естакад нафтопроводів та НПЗ в порту Хайфа. Транзит туди прямує через Йорданію, та Пустельний Регіон Сирії, який контролюється військами США.

Єдиним регіональним конкурентом НПЗ Хайфа є НПЗ Tripoli Old Refinery Zahrani Refinery в Республіці Ліван. По причині сирійської війни проти диктатора Асада, ці ліванські НПЗ почали програвати конкуренцію. Нафтопроводи, які до війни транспортували сировину до цих ліванських НПЗ, блоковано. І заводи замість труб та автоцистерн, змушені живитися сировиною в танкерах. Вона поступає з набагато більш віддалених джерел, ніж джерела півночі Іраку та Сирії, що знижує прибутковість ліванської переробки, яка ледь жевріє...

Експорт нафти з курдських регіонів не в Ліван чи Ізраїль, а по турецькому рокадному нафтопроводу Ербіль - Іскендерун - це набагато дешевше експорту автотранспортом. З цієї простої причини, турецький нафтопровід є альтернативою «Пустельном автошляху» через Йорданію і Ізраіль. Для того щоб цей шлях транзиту нафти запрацював системно та збільшував обсяги, рокадний нафтопровід потребує поєднання з інфраструктурою іншого турецького нафтопроводу, ВТС. Ця інфраструктура розташована на терміналі Джейхан, який працює в одній морській затоці з портом Іскендерун.

Україна як головний чинник диверсифікації імпорту Угорщини

Угорська MOL увійшла в акціонери турецької ВТС ще влітку 2022 р., але почала поставки лише зараз. Це демонструє певну затримку. Причин майже річної затримки з початком використання угорської квоти в ВТС, можна нарахувати багато. Але найвірогідніша з них - поспішити нема куди, бо поспішати заважає наявність традиційного та потужного джерела імпорту нафти в Угорщину. Цим джерелом є поставки російських компаній та швейцарської Trafigura. Постачання здійснюється із РФії та РБ в Угорщину українською державної компанією «Укртранснафта», яка володіє південною гілкою нафтопроводу «Дружба».

В ході російського нападу на Україну, «Укртатнафта» з 2022 р. відмовилася від контрактів з компаніями РФії. Вона почала переходити на контракти з тими компаніями ЄС, які купують та переробляють російську нафту. Простіше кажучи, транзитна нафта в українських трубопроводах вже не російська власність, а європейська (або власність російських компаній в ЄС). До часу коли така відмова України відбулася, на РФ приходилося майже 80 - 90% всього імпорту нафти в Угорщину. Ще приблизно 10 - 20% щороку складав бартер. По ньому, угорці міняли свої ресурси танкерної нафти в Середземному морі на європейські ресурси, які закачані в трубопроводи в інших частинах ЄС.

Нинішній початок роботи нового маршруту відкриває можливість компаніям України закуповувати нафту на терміналах MOL для подальшої переробки давальницької сировини на європейських НПЗ. Така зовнішня українська нафтопереробка, є основою для початку постачання Україною власного європейського автопального на український внутрішній ринок. Такі українські закупівлі та трансфертні поставки нафтопродуктів з Угорщини можуть додатково стабілізувати цей ринок на період, допоки він буде знаходитися в стані майже повної морської блокади судноплавства з причин російської військової агресії.

«Австро-Угорський контекст» - хто кому конкурент

Завдяки тому що на Сході Європи в 2014-23 рр. замість гібридного конфлікту почала палати масштабна війна, цей регіон зміг почати змінювати своє танкерне та трубопровідне постачання. Початок цього першого етапу змін було покладено ще у 2020-21 рр. А зараз, з діями MOL, триває завершення. В ті часи, Saudi Aramco стала акціонером Гданьского НПЗ корпорації Orlen Lotos в Польщі. Цей завод почав насичуватись саудівськими та іншими ресурсами з танкерної лінії, яка проходить з Єгипту та Гібралтарської протоки. До цих поставок спеціалізацією цього польського НПЗ була переробка переважно російської нафти. Ціною війни в Україні, ця нафта почала втрачати свої ринки збуту в Центральній Європі, та поступатися більш стабільним ресурсам постачання.

Паралельно із новими саудівськими поставками в Польщу, перший етап нового контуру поставок Захід - Схід розвивався і на інших ринках цього регіону Європи. Наприклад, азербайджанська Socar у 2017-21 рр., довела постачання каспійської нафти на два НПЗ Orlen Lotos в Чехії до історично небувалого високого рівня. А рівень чеських поставок російської нафти через Україну та Германію, відповідно почав падати. Як результат, каспійська нафта з 2020 р. почала щорічно перевищувати 50% загального річного споживання Чехії. Нафта в цю країну постачається «напряму», трубопроводом через термінал в порту Трієст, Італія. Поряд з цим, все ще працює «непрямий ринок» -- своп-операції заміщення каспійської сировини в Трієсті на російський ресурс, який продовжує поступати в Центральну Європу через Україну.

Нині MOL перехопила ініціативу розвитку регіонального ринку транзиту у саудів та поляків. Угорська корпорація має партнерський союз розподілу ринків з польською корпорацією Orlen. На фоні такого партнерства, вона конкурує з державною нафтогазовою корпорацією Австрії, OMV. Остання володіє трьома НПЗ в Європі та значними активами в ОАЕ, та Близькому Сході - державні еміратські фонди дотичні до управління материнської компанії OMV (це державний холдинг EIAG). Крім цього, еміратці дозволяють OMV тримати 15% акцій ADNOC Refining і ADNOC Global Trading, що дає Австрії її головний на сьогодні ресурс імпорту.

У самій Австрії OMV володіє єдиним в цій країні НПЗ Швехат, який розташовано через Дунай діагонально навпроти НПЗ Slovnaft угорської корпорації MOL. Крім двох сусідніх НПЗ, корпорації досить гостро конкурують по іншим позицям. Наприклад, два автро-угорських нафтових конкурента щорічно змагаються між собою за долю в транзиті нафти, та за квоти прокачки в головних нафтопроводах Центральної Європи. Крім річкового постачання нафти по Дунаю, це наступні 4 системи нафтопроводів:

- система УТН з українського порту «Південний» та з РБ;

- система TAL AWP, яка проходить з Трієста в Австрію та Германію;

- трубопровідна лінія IKL з германського порту Росток в Чехію,

- лінія Adria oil pipeline, яка йде в Сербію та Угорщину з острову Крк навпроти хорватського порту Рієка (лінія належить спорідненій з MOL компанії Janaf).

Крім цих гострих конкурентних позицій, ще в давні 2000-ні рр. OMV та MOL пересварилися між собою навколо взаємної спроби скупки акцій. Сварка тоді дійшла до того, що з метою щоб австрійці відчепилися, пакет акцій MOL, на який претендувала OMV, чиновники Угорщини фіктивно продали російській «Сургутнафтогаз». Невдовзі формального врегулювання, пакет акцій у росіян було відібрано. Але як кажуть в таких випадках, історія для всіх сторін залишила неприємний осад, а репутаційні збитки від неї тривають багато років. Вони до сих пір, впливають на нинішню політику як угорського так і австрійського нафтогазових гігантів. Вони хоч і географічні сусіди, але їм все ще нелегко домовлятися.

Як Румунія та Україна потрапляють «в один нафтовий човен»

Широкий спектр конкуренції, на кшталт змагань між OMV та MOL, властивий всім іншим великим гравцям світового нафтового ринку. Конкурують, укладають фальшиві компроміси, та працюють ліктями всі. Але далеко не у всіх випадках такої боротьби корпорацій та роботи ліктями, спостерігаються масштабні наслідки. Дуже рідко, в результаті відбувається кардинальна зміна контуру нафтових потоків, яка несе не локальний а великий континентальний характер - а саме такі наслідки, ми і можемо спостерігати зараз в результаті прориву корпорацій OMV та MOL до велетенських азійських ринків сировини.

Головним закордонним промисловим активом OMV в Європі є операційний контроль над головною румунською Petrom. І тому дуже вірогідно, що основна боротьба між двома провідними австрійськими та угорськими нафтогазовими корпораціями, зосередиться саме в цьому румунському ареалі, а не ще деінде. З початку фронтальної фази нападу РФ на Україну, джерела нафтопродуктів з Румунії посіли перше місце в українському імпорті. За двох умов - продовження у 2024 р. часткової російської морської блокади, та за умови сталого функціонування специфічного «молдовського вікна» імпорту нафтопродуктів в Україну, - роль постачальників з Румунії на українському ринку з часом обіцяє тільки зростати.

Усвідомлюючи таку перспективу, польська нафтова корпорація Orlen взимку 2023 р. зробила жест виходу на румунський ринок. Вона висунула KGI KazmunayGas International пропозицію почати торги за можливість купівлі одного з двох румунських НПЗ, якими володіє дочірня KGI компанія Rompetrol. Вірогідно, з огляду на вищезгадані нами транзитні проблеми країн «Тюркоблоку», казахами польську пропозицію було рішуче відкинуто. Якби купівля відбулася, додатковий нафтовий актив у Румунії дозволив би Польщі у майбутньому впевнено збільшити свою роль на українському ринку імпорту нафтопродуктів. Та також, збільшувати свою роль на регіональному ринку транзиту сирої нафти.

Натомість такї перспективи, KGI у минулому січні розповсюдила інформацію, що розглядає перспективу викупу збутової мережі місцевого НПЗ Lukoil Petrotel у Яссах. Цей підконтрольний росіянам НПЗ - чи не єдине у Східній Європі нафтопереробне підприємство, яке є майже повністю ізольованим від великих магістральних нафтопроводів (навколо нього є лише магістралі місцевого значення). З цієї причині, НПЗ Lukoil Petrotel дуже залежний від підвозу нафти залізницею.

Перспективи австро-угорських змагань

До початку повномасштабного російського нападу на Україну, основні послуги з підвозу нафти на цей румунський НПЗ надавали перевізники «Укрзалізниці», які постачають сировину з залізничного терміналу Броди нафтопроводу Дружба. Після того як російський бліцкриг в Україні провалився, трейдер «Лукойлу» Litasco (ОАЕ), був змушений піти на неприємний крок, та перепрофілювати залізничне постачання Lukoil Petrotel з джерел транзиту в Україні на такі ж джерела в Угорщині. І цей крок був до такої міри неприємний, що «Лукойл» почав переговори про можливу продаж збутової мережі свого НПЗ компанії KazmunayGas International, про що остання і заявила. Зауважимо, що рідко який НПЗ в світі має можливість прибутково працювати без власної мережі збуту. Так працювати важко і малоприбутково. Отже, цілком вірогідно що росіяни можуть продати KGI не тільки АЗС та нафтобази, а і сам завод Lukoil Petrotel.

Отже, цей румуно-російський завод переробки нафти є з недавніх пір сильно залежним від постачання з Угорщини, яка завдяки MOL стрімко розширює свій доступ до джерел сировини в Азії. Але австрійська OMV, завдяки позиціям Petrom, все ще продовжує утримувати домінуючі позиції на румунському ринку. Навряд чи їй сподобається посилення KazmunayGas International за рахунок купівлі російських активів в Румунії. Врешті решт, австрійський державний нафтовий гігант спирається на більший ресурс у особі партнерства з еміратом Абу Дабі, тоді як MOL в своїй ресурсній експансії сподівається лише на підтримку Туреччини. І турки, і арабські емірати добре розуміють перспективу - якщо нафтовий ринок України, який має досить слабку власну переробку нафти, по війні повернеться у фазу зростання, тоді Румунія почне отримувати з цього великі доходи експорту. І відповідно, виграє той, хто не довго думає, а вчасно вкладається в українську та румунську нафтову галузь. Та розуміє, що важливі для великого міжнародного нафтового транзиту війни проти російських окупантів в Україні та Сирії, мають суттєві шанси закінчитися перемогою неочікувано та одночасно, збільшивши поки що ізольовані транзитні потоки.

Андрій Старостін